Владіслав Левицький: “Я — співак, який співає”

Колись на М1, прасуючи гарну білу блюзку, побачила кліп «Так тебе любив...». Там красивий-красивий хлопчик з надривом співав про те, як йому тепер важко і складно. Пісня мене не дуже вразила, а от голос цього виконавця запам’ятався. А за місяць, так вже зорі стали, я з тим хлопцем познайомилася. Це Владіслав Левицький – фіналіст сьомого «Шансу», срібний призер «Слов’янського базару» і навіть лауреат юрмальської «Нової Хвилі». Словом, знахідка, а не співрозмовник! От я й напросилася на каву...

 Поки диктофон ще не було ввімкнено, Левицький усміхався і жартував на тему «З ким у цьому сезоні слід переспати, щоб засвітитися?» Після цього ще з ангельською цнотою в очах переконував, що збирається торувати собі шлях до висот українського шоубізу тільки творчістю та харизмом. А я дивилася на нього та й сумувала – і красивий, і голосистий, і впевнений у собі. То чого ж не переспить ні з ким? Легше було б. Але ні – принциповий!

 Завершився твій, по суті, перший масштабний гастрольний тур. Які висновки можеш зробити для себе після двох місяців щоденних концертів?

 Найголовніше те, що я подивився своєму слухачу в очі. Особливий кайф отримував на сході України, в центрі: приємно коли ти бачиш що твої пісні повторюють вуста зовсім незнайомих людей. У мене усмішка з обличчя не сходила! Уявляєш, за сцену приходили люди з квітами, подарунками якимись зворушливими... Класно, коли тобі бажають добра так далеко від дому... Ось це і надихає творити... Спрацьовує якийсь здоровий егоїзм – хочеться відчувати таку прихильність знову і знову.

 На одній сцені ми працювали з артистами, які вже давно працюють «у сфері прекрасного»: Світлана Лобода, Альона Вінницька, Грін Грей (так-так, вони ще живі!). І що приємно, у них Львів тепер асоціюється зі мною.

 Слов’янський Базар, Юрмала, той самий Шанс, зрештою... Певно, неабияка армія дівчаток-прихильниць чатує на тебе усюди. Ще не допікають?

 Мої прихильниці – здебільшого виховані дівчатка. То ж не допікають. А якщо серйозно, я радий, що є у мене багато «своїх» слухачів, які приходять на кожен концерт. Бо ж найчастіше я спілкуюся зі своїм слухачем у Києві, де працюю, або у Львові. А завдяки тому самому «Слов’янському Базару» чи «Новій Хвилі» я тепер популярний далеко за межами столиці. Навіть закордоном з’явилися друзі – ми з ними спілкуємося у соціальних мережах.

 Мені здається, ти не тільки голосищем своїм береш публіку, але й зовнішністю. Ти виглядаєш як такий собі герой-коханець. Як кількома словами можеш описати різницю між твоєю творчістю і творчістю інших красунчиків українського шоу-бізнесу?

 Правда? Я герой-коханець? Дякую за комплімент! Чесно кажучи, вигладає так, що поки ніша, у якій я працюю, ще ніким не зайнята... Все просто – я співак, який співає. Прикро, що в нашу професію пхаються далеко не співаки. Усі ці танцюристи, трактористи, муляри – вони ж можуть набагато продуктивніше реалізовуватися у своїй професії. А через той безлад, який зараз, на жаль, присутній у нашому шоу-бізнесі, правильної картини культури загалом і мистецтва зокрема – нема.

 Ну теж скажеш! :) Український шоу-бізнес називають тераріумом в стразах. Невже все так складно і ні з ким не можна мати нормальні стосунки?

 Не знаю... У мене є якась внутрішня здатність з першого погляду визначати, яка переді мною людина. Поки що не маю справжніх друзів серед представників українського шоу-бізнесу. Але приятелюю з багатьма. А щодо страз... Знаєш, артист повинен бути яскравим і помітним. Проте, на жаль, у нас використовують стрази, натягують на голову презервативи, проплачують ротації – аби лиш про тебе говорили! А те, що говорять, – не дуже й важливо. На мою думку, справжні артисти вирізняються в першу чергу своїм виконанням.

 Серед львівських виконавців є неписане правило відмовлятися співати російською. У тебе вже кілька треків – російськомовні...

 Серед львівських виконавців, на жаль, немає правила не виконувати низькопробної, нікому не цікавої, нафталінової музики. Ось у чому проблема! Справді, у мене є кілька треків російською мовою. Навіть більше – зараз я записую німецькомовні пісні в Мюнхені. Крім цього, в моєму репертуарі є й французьків, італійські, польські пісні. Мовчу вже про англомовні композиції.

 Насправді, тут усе просто – пісні, які пишуть для Владіслава Левицького, мають естетичну цінність у першу чергу. Якщо композитор, який написав цю пісню, бачить її саме так, то це класно – головне, щоб усе це виходило чесно!

 Знаєш, усі, як ти кажеш, львівські виконавці не відмовилися б від пісень Руслана Квінти. Однак справа в тому, що він не пише для всіх і кожного. А для мене – пише. Часом російською мовою, зате якісно!

 Тебе визнали кращим співаком року за версією журналу «RIA Львів». Чи не за низький рівень після Слов’янського Базару, Юрмали і всеукраїнського туру?

 Ні. журнал дуже хороший. Він, як мала дитина, ще «підросте», а звання залишиться. І мені буде приємніше вдвічі!:) А якщо говорити загалом, то у Львові є кілька справді суперових виконавців, а відзнаку отримав я – це ж класно!

 Що робиш, коли виникає бажання послати усе подалі і порвати з минулим?

Посилаю все подалі...

 Що це за історія з порно-фотками Левицького в інтернеті? PR-качка чи таке справді трапилося? Якщо так, то де можна насолодитися оголеним Владіславом?

 Ну, по-перше, слово «порно» тут – недоречне! Все просто! Я займаюся у тренажерному залі, де, як ти розумієш, займаються й інші люди. І от одного разу на мою е-скриньку прислали фотографію з мобільного – а на ній я виходжу з душу. До фотки ще й додали погрозливий текст – мовляв, якщо не хочеш, щоб це побачила вся країна, заплати грошенят! Але ми з командою порадилися і вирішили, що нічого страшного не трапиться, якщо та фотка таки потрапить в пресу. Мені нема, чого приховувати. І, кажуть, є чим пишатися!

 Про сім’ю не думаєш? Ти активно займаєшся собою і своєю творчістю. Що для тебе важливіше – сімейний затишок чи творча реалізація?

 Сімейний затишок – це поки що не для мене. Зараз головне – творча реалізація. Я з цими зйомками, студіями, гастролями навіть прибрати вдома не встигаю! Думаю, не кожна дівчина таке витерпить.